Контроль на внутрішніх кордонах ЄС має залишатись винятком
23 листопада 2015 р.DW: Пане Пецш, якої ви думки про плани посилити контроль на зовнішніх кордонах шенгенської зони?
Урс Пецш: Звісно, можна зрозуміти, що після драматичних подій у Парижі є наміри сповна скористатися юридичними можливостями, щоб гарантувати безпеку людей, які мешкають у Європі. Прикордонні норми пропонують певний простір для дій, який ще до кінця не використаний.
Якими є актуальні правила для громадян Євросоюзу, які виїжджають за межі Шенгенської зони - наприклад, до Великобританії, - а потім знову хочуть в’їхати?
Шенгенський кодекс про кордони передбачає, що перетин кордону під час виїзду з Шенгенської зони або в’їзд у неї може відбуватися тільки в дозволених пунктах з метою проведення цілеспрямованого контролю. Кожна особа незалежно від громадянства, яка хоче перетнути кордон у цих пунктах, повинна пройти так званий мінімальний контроль, що означає перевірку ідентичності шляхом пред'явлення закордонного паспорта. Окрім того, документ повинен бути перевірений на чинність і справжність. Для громадян ЄС цього контролю нині достатньо. Що стосується громадян третіх країн, то до їх контролювання пред'являються більш масштабніші вимоги. Наприклад, необхідно перевірити існування інформації про особу в банках даних.
Контроль нині посилюють не лише на зовнішніх кордонах ЄС, але й між країнами шенгенської зони, як-то Францією та Німеччиною. Хто вирішує, чи запроваджувати тимчасові перевірки всередині узагалі-то "безкордонного" ЄС?
Тимчасове запровадження прикордонного контролю здійснюють країни-члени, і існує два варіанти такої можливості.
По-перше, заплановані перевірки. Це означає, що країни-члени можуть запроваджувати прикордонний контроль у разі серйозних загроз громадській безпеці, однак зазвичай вони повинні попередити про це Єврокомісію та інші країни ЄС за чотири тижні. Такі заходи взагалі-то повинні тривати тільки 30 днів. Однак кодекс про кордони передбачає багато можливостей для подовження - до шести місяців і навіть максимально до двох років. Звісно, при цьому зростає тиск щодо пояснення таких заходів.
По-друге, існує можливість невідкладного контролю. Країни-члени мають право діяти терміново, як от у випадку загрози громадській безпеці, однак також повинні безпосередньо повідомити про це Єврокомісію та інші країни-члени. Для такого невідкладного контролю кодекс про кордони передбачає максимальну тривалість у десять днів. При цьому може йтися лише про абсолютно виняткові випадки.
Будь-яку небезпеку можна обґрунтувати, а тому розтягнути контроль у часі. Хто контролює виправданість таких заходів?
Норми щодо прикордонного контролю базуються на Європейській директиві, яка є чинною, мов закон. Оскаржувати їх застосування можуть, з одного боку, окремі громадяни, які посилатимуться на дотримання норм. Друга можливість - так звані процедури порушення, які проводить Європейська Комісія. Вона наглядає за правильним застосуванням європейського права країнами-членами. Комісія може притягти країну-члена до Суду ЄС у Люксембурзі. Наприклад, якщо виявиться, що країна упродовж тривалого часу знову і знову використовує ці повноваження несумісним із Шенгенським кодексом про кордони шляхом.
Як часто країни-члени ЄС користувалися тимчасовим прикордонним контролем у минулому?
У минулі роки це раз у раз відбувалося під час великих подій, наприклад, під час чемпіонату світу з футболу 2006 року в Німеччині або саміту Великої вісімки у німецькому місті Хайлігендамм у 2007 році.
Чи був би сумісним із європейськими договорами перманентний прикордонний контроль?
Свобода пересування чітко зафіксована у договорах і, крім того, гарантується всередині Шенгенської зони не лише для громадян ЄС, а для всіх людей, які там перебувають. У Європейській хартії її визнано основним правом. У кодексі про кордони визначено, що перевірки всередині Шенгенської зони повинні залишатись винятком.
Наскільки ефективними ви вважаєте такі перевірки?
Візьмімо до прикладу перевірку в базах даних: щодо громадян ЄС вона може відбуватися, щодо інших вона повинна відбуватися. Питання в тому, чи має місце відповідна інформація про особу, а також у тому, чи є ця інформація актуальною. Пізніше може виявитися, що особа вже притягалася до кримінальної відповідальності, але це не було внесено до банку даних. Це означає, що ефективність контролю серед іншого залежить від співпраці державних органів і обслуговування цих банків даних.
Урс Пецш - юрист, експерт з питань договорів та інституцій ЄС у Центрі європейської політики у Фрайбурзі.