Вляпатись в історію

"Ці календарі миттєво розкуповують. Подивіться, де ви ще таке побачите", - каже продавщиця газетного кіоску в Донецьку і протягує новорічний календар за мотивами колись популярного в Радянському Союзі телесеріалу "Місце зустрічі змінити не можна". Тільки на фото в образі досвідченого оперативника Глеба Жеглова не Володимир Висоцький, як в оригіналі, а… очільник "ДНР" Олександр Захарченко. Представники сучасного ж українського політикуму представлені в образах злочинців.

Такий піар - це гра на радянській ностальгії старшого і в певній мірі середнього покоління мешканців Донбасу, каже в розмові з DW донецький історик і політолог Валентин Кокорський, який працює в Донецькому національному університеті, що емігрував до Вінниці. За словами науковця, у випадку з політичним піаром в "ДНР" спостерігається дуже специфічний підхід. "Коли запропонувати населенню нема чого, то експлуатують ностальгію за радянським минулим з постулатом: мовляв, ми рухаємось назад, тобто у правильному напрямку", - зазначає експерт.

Найбільший вплив на пенсіонерів та дітей

Кокорський переконаний, що та частина населення, котра негативно ставиться до того, що відбувається на непідконтрольній українському уряду території, "подібні трюки не сприймає". "Якщо надавати об’єктивну оцінку ролі ватажків "ДНР", то вони, так би мовити, "в історію вляпалися", - зазначає експерт. Але, на думку Кокорського, в пропагандистській кампанії ставка робиться саме на тих, хто симпатизує сьогоднішньому очільнику так званої "ДНР".

Професор соціології та філософії Ярослав Пасько зауважив, що в Захарченка є й щирі прихильників, які бачать у ньому "героя" та "свого хлопця". "Це такий собі образ активного, харизматичного чоловіка і водночас нібито простої і доступної людини", - зазначив у розмові з DW Пасько, який є переселенцем з Донецька й викладає нині в Київському університеті імені Бориса Грінченка. Але "розкрутка" ніколи не буває зайвою, додав співбесідник. Більше того, він говорить про спробу створити культ навколо особи Захарченка. Як приклад, експерт назвав заснування дитячої організації "Захарівці", ініціатором назви якої виступив Деніс Пушилін.

Незалежно від назв дитячих організацій, ситуація з вихованням школярів дуже тривожна, розповіла в приватній розмові вчителька однієї зі шкіл Донецька. "У моєму шостому "ДНРівському", як я його про себе називаю, класі, 90 відсотків хлопчиків мріють швидше піти зі школи у військове училище і воювати. Вони радіють можливостям брати участь в іграх, наближених до військових, носити форму, зустрічатися з польовими командирами, яких вони вважають героями", - зазначає вчителька.

Небуття чи міфологізація?

Ситуацію, коли хтось із сьогоднішніх польових командирів "ДНР" може бути міфологізований, не виключають і співрозмовники DW в експертному середовищі. З одного боку, можна спостерігати, що бойовики - це персони - одноденки, які швидко уходять в небуття, каже Пасько. Але, якщо дивитися в найближче майбутнє, то все залежить від того, хто і як буде писати історію цього краю, каже науковець. Тому він не виключає міфологізації цих людей. Адже пропагандистська машина запросто може створити героїв з людей, незалежно від того, ким вони є насправді, зауважує експерт.

"Ви гадаєте, що свого часу над Чапаєвим чи Котовським ніхто не сміявся? Але ж з них було зроблено символи, які впродовж 70 років були дуже позитивними героями в радянській історії. І тільки тепер - через багато років - піддаються переосмисленню", - констатував Пасько.

"Ймовірність міфологізації ватажків чи ідеологів "ДНР" справді існує, і це не настільки маловірогідно, як сьогодні здається", - каже професор Київського інституту соціальної та політичної психології Павло Горностай. Він також наводить приклади з радянської історії. "Для міфологізації це не принциповий момент, б'ється людина за ідею, або за гроші", - додає науковець.

Утім, зазначає співрозмовник, якщо брати сьогоднішні політичні процеси в "ДНР", то , там можливо, і є претензія на культ особи, але для справжнього культу необхідна ідеалізація, підтримка та обожнювання цього режиму більшістю населення. Але такого ставлення серед мешканців цих територій немає, зауважує Павло Горностай. "Я б це назвав швидше таким зменшеним варіантом культу особи. На мій погляд, цей вождізм так би мовити карикатурний, оперетковий варіант. Я б не перебільшував його значення і популярність. Він тримається швидше на спонсорах з боку Кремля, і якщо це спонсорство припиниться, цей вождізм розсиплеться", - підсумовує науковець.