"Ціни "Газпрому" - не ринкові"

DW: Пане Беренс, російський "Газпром", як відомо, днями виставив українській стороні рахунок на 7 мільярдів доларів за буцімто недобір газу за 2012-й рік. В Києві ці претензії відкидають, а президент Янукович скаржиться на брак підтримки з боку Європейського енергетичного співтовариства. Яким чином бачиться ця ситуація з Брюсселя?

Арно Беренс: Подібні газові контракти зазвичай не є дуже прозорими. З першого погляду не так вже й легко визначити, за ким тут правда. Абсолютно очевидним, втім, є те, що над цим контрактом висить "політична хмара". Випадково чи ні, але Україна днями уклала газовий контракт обсягом у 10 мільярдів доларів з компанією Royal Dutch Shell. Це збіглося в часі із озвученням "Газпромом" своїх грошових претензій до Києва. "Газпром", до речі, вже переглянув політику ціноутворення на постачання природного газу для своїх західних партнерів з країн ЄС. Але не з Україною. А це, так би мовити, погано пахне, і, на мою думку, знову демонструє, що російські довгострокові газові контракти за формулою "take or pay", з цінами, індексованими до ціни на нафту, вже не можна вважати ринковими.

Тобто, вся ця система більше не є адекватною. Дедалі більше експортерів переходять на так звану спотову модель, де ціни визначає біржа. До такої моделі перейшли вже, наприклад, німецький "Wintershall" та норвезький "Statoil". Звичайно, для "Газпрому" це несе ризики, зокрема втрату частки ринку. Саме тому, напевне, вони й так наполягають на цих виплатах, аби показати, що умови довгострокових контрактів не є предметом для переговорів.

Тож, сподівання Києва на пом'якшення газових угод можна вважати марними?

Перегляд газових угод означав би для Росії скорочення прибутків, а оскільки десь половина російського бюджету тримається на надходженнях від експорту енергоносіїв, то це мало б наслідки державного масштабу. Саме тому я і вбачаю в цих контрактах наявність політичної складової. Враховуючи таку недиверсифіковану економіку, ці грошові надходження мають велике значення для "Газпрому" і для Росії.

Українська преса повідомляє, що Київ і Москва вже розпочали переговори про створення двостороннього консорціуму з управління українською газотранспортною системою. Без участі Євросоюзу. Чи коректно було б говорити, що ЄС тут добровільно відступив?

Думаю, що цю ситуацію у Єврокомісії дуже пильно відстежують. Але від часу "газової війни" 2009-го року справи сильно змінилися. Європа зробила цілу низку кроків, спрямованих на убезпечення газових постачань й на диверсифікацію джерел газового забезпечення. Тому ситуація 2009-го року навряд чи повториться 2013-го. Але це не означає, що Брюссель неохоче реагує на розвиток подій в енергетичному полі України. У ЄС є дуже чітка зацікавленість у тому, щоби усі політичні та економічні угоди між Україною та Росією, у тому числі газові, були прозорими. Цієї прозорості зараз і бракує. Тоді б європейським партнерам було легше вступитися за ту чи іншу сторону. Але допоки над цими контрактами висять "політичні хмари", європейцям буде важко виступити на чиємусь боці.

Отже, і виділення грошей на модернізацію української ГТС стає дедалі більш примарним?

Євросоюз, звичайно, надає Україні багатосторонню підтримку: політичну і економічну також. Але треба брати до уваги те, що газовий ринок від 2009-го року докорінно змінився. Ринки є більш ліквідними, на них зайшли нові гравці. Нові перспективи відкриває і видобуток сланцевого газу. Імпорт газу у ЄС теж більш диверсифікований, в тому числі, як це не дивно, і завдяки російському газу, газопроводам "Північний потік", який вже функціонує, і "Південний потік", котрий ще має бути введено в експлуатацію. Тобто, сьогодні з'явилися нові аспекти, які необхідно брати до уваги і яких 2009-го року не існувало. Саме тому, вірогідно, терміновість фінансування такого проекту модернізації української ГТС вже не стоїть так гостро, як, можливо, ще кілька років тому. Гадаю, сьогодні в цілому існують інші погляди на газовий ринок.

І наостанок про сланцевий газ, який ви вже згадали. У деяких українських областях саме точаться суперечки щодо екологічного аспекту його видобутку. Водночас деякі аналітики вже пророкують сланцеву революцію енергоринку у США. А які перспективи у сланцевого газу в Євросоюзі?

Сланцевий газ у США - це історія успіху. Але думаю, що у Євросоюзі ситуація зовсім інша. Ми досі не знаємо, які саме поклади сланцевого газу містяться у надрах країн-членів ЄС. Прогнози постійно знижували. Це недешева справа. До того ж, законодавство та регуляція видобутку дуже різняться від країни до країни. Серед громадськості сприйняття цієї ідеї також інше, ніж у США. Я переконаний, що Європа і у довгій перспективі залежатиме від російського газу. Звичайно, сланцевий газ теж робитиме свій внесок, але це не матиме впливу на формування енергетичної безпеки в Європі. На сьогодні це досить ризикований політично і економічно проект. Звичайно, справи ще можуть змінитися. Але зараз підстав для сланцевої революції у ЄС я не бачу.